ВАСИЛЬКІВ знаходиться на лівому березі річки Стугни, розкиданий серед ярів і гір в досить мальовничому положенні. На підвищенні панівно над цілим містом, серед валів, насипаних на боках піднесення, стоїть кам’яний Феодосіївський собор. Звідси найкращі види: місто лежить біля ніг; по схилах гір серед садів хати, розкидані по місцях; внизу тече Стугна, розливаючись в широким ставищем, а вдалині на протилежному березі чорніють переліски.

Місто Васильків надзвичайно старе та мальовниче.

Історія поселень на річці Стугні налічує кілька тисяч років. Трипільська культура, а також скіфські пам’ятки щедро відмітились на Васильківщині. Перше поселення існувало на місці Василькова ще в глибоку давнину. 104Перша літописна згадка про Васильків у «Повісті минулих літ» датується 988 роком. За ініціативи Володимира Великого тут було збудовано фортецю для захисту Києва з півдня від набігів степових кочівників — на його думку мала кількість міст навколо Києва робила княжу столицю уразливою. Цей рік і прийнято вважати роком заснування Василькова. Спочатку серед лісу був їм побудований для полювання терем близько 991 року. У 996 році Печеніги, зробивши набіг на Київську область, приступили 6-го Серпня до Васильєва. Володимир вийшов на них з малою дружиною, був розбитий і втік під мостом. Це трапилося в день Преображення Господнього; а тому св. Володимир дав обітницю спорудити у Василеві храм в ім’я Преображення, якщо уникне з рук ворожих. Так як вороги раптом відступили, то Володимир незабаром, саме через рік, спорудив церкву і заснував бенкет для шляхетних бояр Київських та інших міст, з якими розмовляючи, він провів тут вісім днів. Тут те Володимиром була придбана впевненість, що «Русі є веселощі пити і не може вона без цього бити». Коли син Київського князя Юрія Володимировича, Василько Юрійович отримав у спадок від батька свого Порус або Пороссі (Біла церква), а по смерті свого брата і дачу веселе Васильєво, то назвав дачу цю 1157 року Васильковим.

Фортеця була оточена земляними валами і ровами, й на кілька сотень років Василів стає надійним форпостом, головним південним форпостом Києва на торговому шляху з Києва до Європи. Свою сучасну назву Васильків отримав з легкої руки Юрія Долгорукого від імені сина князя — Василька Юрійовича, якому батько подарував місто після захоплення Київського престолу. У 1157-му році місто переходить в удільне володіння Василька Юрійовича (його ще називали Васильком Теребовлянським). 1159 року Василів разом з околицями, згідно з грамотою Андрія Боголюбського, був переданий у володіння Києво-Печерській лаврі.

Місто Васильків було одним із центрів оборони, ремесла та торгівлі Київської Русі. Територія, домонгольського Василькова складала 160 га , а територія його дитинця (центральної часитини міста – «кремля») складала 6 га, в Києві – 9 га. За територією, а отже й за чисельністю населення домон-гольський Василев входив до семи найбільших міст Київської Русі.

Після спустошливої татарської хвилі середини XIII ст. місто сильно постраждало, але вижило. На початок наступного століття Васильків згадується як крупний торговий центр.

Після вигнання 1362 року татар з Києва князь Ольгерд приєднує ці землі до Великого князівства Литовського. Проте татари час від часу продовжували нападати на Київ, спустошуючи і Васильків. У записах 1552-го року Васильків згадується як запустіле селище.

Відродженням Василькова опікується Києво-Печерський монастир, адже саме у Василєві народився в році засновник монастиря Феодосій Печерський. Монастир володів в цих краях певними землями, і навіть збудував у відродженому Василькові замок.

Грамоту на володіння усім містом монастир отримав лише від польського короля Стефана Баторія, у 1586-му. Монахи просто сказали, що стара княжа грамота на Васильків в них… згоріла. Тож король і видав «дублікат».

28 березня 1586 році Васильків отримує Магдебурзьке право від польського короля Стефана Баторія, тобто право на самоуправління, проведення торгів, ярмарок. Однак це не заважає Києво-Печерському монастирю призначати до Василькова свого управителя.

Під час Хмельниччини Васильків — сотенне місто. Наприкінці XVI століття Васильків огороджують третьою оборонною лінією, т. зв. козацькими валами. Надзвичайно важливим історичним джерелом в дослідженні Василькова є його опис, залишений сином та особистим секретарем Антіохійського патріарха Макарія архідияконом Павлом Алепським в праці «Подорож патріарха Макарія». 24 червня 1653 року він разом з батьком по дорозі до Москви відвідали Васильків. Перед містом почесну делегацію зустрічав васильківський сотник зі своїми козаками. Ось як про це розповідає Петро Алепський: «Мы проехали четвертую милю и были встречены сотником с 50 козаками, прибыли к городу Василико (Василькову), коему действительно приличествует такое имя, ибо он велик, крепок и составляет не один, а три большие города с цитаделями и укреплениями, один внутри другого на вершине неприступной горы. Но все они пусты, потому – что два года тому назад появилась мировая язва и истребила всех его жителей. Нас встретили за городом священники и народ с хоругвами, поднялись с нами к самому высокому месту города и привели нас в благолепную церковь во внутри третьей крепости, во имя св. Антония та Феодосия Великих, двух святых земли козацкой».

Після так званого Вічного миру 1686 року, що закріпив Андрусівське перемир’я 1667 року, укладене між Росією та Річчю Посполитою до 1793 року Васильків стає митним містом на кордоні між Річчю Посполитою та Росією, що значно сприяло його розвитку.

368075На початок XVIII у Василькові налічувались чотири брами і чотири церкви. Церква св. Антонія і Феодосія (Печерських) побудована під керівництвом будівничих справ майстра, уродженця села Гвоздова Степана Ковніра в 1758 році року збереглася до наших днів. П’ятикупольний храм збудований на пагорбі, у стилі українського бароко. Проте час йде, влада церковна поступово замінюється владою світською. Крім того тут з’являється Васильківський форпост, у місті все більше квартирують війська. У 1792-му році постає ще один збережений до наших днів храм — Свято-Миколаївська церква.. В 1786 році відбулася секуляризації церковних земель, у Василькові стверджується світська влада. У 1796-му році Васильків набув статусу міста. У 1797-му році після приєднання до Росії Правобережної України місто Васильків стає центром повіту, до повіту входили такі містечка як Фастів та Біла Церква.

1825 року військові частини, що тут базувалися, брали участь у повстанні декабристів. В грудні розквартирована тут армія без жодного пострілу здається повстанцям-декабристам, на чолі з Михайлом Бестужевим-Рюміним. Вже під новий 1826-й рік до Василькова прибуває Сергій Муравйов-Апостол із сумною звісткою. За кілька днів повстання остаточно придушують. У Василькові збереглася адмінбудівля 1817 року в камерах якої перебували арештовані декабристи.

Неодноразово, ще за кріпацтва, буває у Василькові Тарас Шевченко. Добре, що і пам’ятник поетові тут не набундюжений, як це в нас заведено. На шевченківський час припадає ось цей опис Василькова: «Настоящее состояние Василькова довольно ничтожно. В нем всего только два каменных дома, улицы не мощенные, множество неопрятных деревянных хижин оскорбляют взор путешественника. Церквей в нем 4, из которых 3 каменные, домов вообще 700 с лишним, лавок 52, трактирных заведений 2, питейных домов 33.»

Проте у другій половині XIX століття в містечку мешкає вже понад десять тисяч жителів, діють кілька фабрик (тютюнові, миловарні), заводів (цегельні, цукроварні, свічкові, пивоварні). Проводяться ярмарки, розвивається підприємництво. Статистика 1897-го: 13 крамниць, 15 рундуків, 48 шинків і 7 трактирів.

У 1918—19 роках місто декілька разів звільнялося від більшовистського контролю армією УНР. У липні 1921 року Васильків віднесено до селищ міського типу, а навесні 1923-го він став райцентром. 1935 року Васильків віднесено до категорії міст. На початку 30-х край косить Голодомор. Звісно, не кращими були і військові роки. Під час ІІ світової війни у Василькові квартирувала за штаб чеської дивізієї очолюваною генералом, згодом президентом Чехословачинни Людвіком Слободою, нажаль ця будівлю була знищена наприкінці 90-х років минулого століття.

Великим випробуванням для васильківчан стали події Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Тисячі васильківчани пішли на фронт та в партизанські загони. Під час окупації в місті активно діяло підпілля на чолі з П.Бубновим. У бойових операціях брав участь місцевий партизанський загін під керівництвом І. Дубиніна.

6 листопада 1943 року воїни 7 гвардійського танкового корпусу під командуванням генерал-майора К. Сулейкова, гвардійці 23 мотострілкової бригади та воїни Чехословацької бригади під командуванням Л.Свободи звільнили Васильків від німецько-фашистських загарбників.

В Меморіалі Слави та пам’ятниках увіковічена пам’ять двічі Героїв Радянського Союзу О. О. Головачова, С.В. Хохрякова, Героїв Радянського Союзу М. Л. Бурки, П. С. Кітченка та інших наших земляків , які захищали місто в роки Великої Вітчизняної війни.

Героїчна праця васильківчан дозволила вже у 1949 році вивести економіку міста на довоєнний рівень, перетворити його на один із розвинутих економічних центрів Київської області у 1975-му він стає містом обласного підпорядкування.

На сьогодні: Васильків — місто обласного підпорядкування у Київській області, районний центр розташоване за 20 км на південь від Києва на річці Стугна. Васильків є центром Васильківського району. Населення Василькова 2012 рік36 580 меш. 

Вернуться к началуВернуться к началу